Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
На сьогоднішній день, широкий спектр проблем людей з інвалідністю в Україні свідчить про необхідність посиленої і комплексної уваги до них з боку держави й суспільства. Сучасне життя формує відповідні вимоги до правового та соціального захисту цієї категорії населення.
Основним міжнародним документом, який гарантує права інвалідів є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована нашою державою і набрала чинності 06 березня 2010 року і яка зобов»язує держави-учасниці надавати можливість людям з інвалідністю вести незалежний спосіб життя та повною мірою брати участь в усіх аспектах суспільного життя. Відповідно до ст. 13 даної Конвенції держави-учасниці повинні забезпечувати інвалідам нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя, зокрема передбачаючи процесуальні та відповідні вікові корективи, які полегшують виконання ними своєї ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників, у тому числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема на стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження.
В більшості випадків люди з інвалідністю не так часто звертаються до суду з різних причин: фізична неповносправність та ментальність, правовий нігілізм, зневіра у можливість вирішення проблеми через суд, архітектурні та інформаційні бар’єри тощо. Відповідно, працівники суду також мають або відсутній взагалі, або малий досвід у спілкуванні з такими людьми при наданні послуг, а подекуди і неготові до цього.
Також в більшості випадків приміщення судів знаходяться у непристосованих будівлях, де фактично досить складно забезпечити архітектурну доступність.
З наведених мотивів деякі поради для працівників суду щодо обслуговування осіб з інвалідністю при наданні судових послуг.
Етика спілкування з людьми з інвалідністю.
Якщо в суд звертається особа, що має інвалідність, то потрібно трактувати її в першу чергу як клієнта, який звернувся за послугою, але при цьому необхідно розуміти і володіти деякими особливостями у спілкуванні.
Вади опорно-рухового апарату.
В більшості приміщення суду є недоступними для осіб, які мають проблеми у пересуванні і користуються допоміжними засобами, особливо для тих, які пересуваються в кріслі-візку. Так до приміщення Золотоніського міськрайонного суду людина в кріслі-візку навіть не може потрапити в двері суду при вході.
В такому випадку необхідно:
Домофон потрібно влаштувати при вході в будинок, але він мусить бути розташований в зоні досяжності людини, яка сидить в кріслі-візку. Цей пристрій необхідно позначити Міжнародним символом доступності (МСД*).
Пам'ятайте, що інвалідний візок – недоторканний простір людини. Починати котити візок без дозволу не можна.
Якщо з Вашою пропозицією про допомогу погодилися, спитайте, що необхідно зробити та чітко виконуйте прохання.
Якщо Вам дозволили везти візок, спочатку котіть його повільно. Візок швидко набирає швидкість і раптовий поштовх може призвести до втрати рівноваги.
При потребі перенести людину у візку запитуйтеся, за які частини візка можна брати, щоб піднімати. Не хапайтеся без попередження за крісло-візок.
Якщо людина в кріслі-візку є разом із супроводжуючою її особою, при спілкуванні необхідно звертатися безпосередньо до особи, якої це стосується. Якщо це стосується особи з інвалідністю, то при спілкуванні потрібно в першу чергу звертатися і розмовляти з нею, а не із супроводжуючою особою.
Не думайте, що необхідність користуватись інвалідним візком – це завжди трагедія. Це спосіб вільного (якщо немає архітектурних бар'єрів) пересування. Є люди, що користуються інвалідним візком, але не втратили здатності ходити та пересуватися на милицях, з паличкою тощо. Візком вони користуються для того, щоб економити сили та швидше пересуватись.
Пам'ятайте, що, як правило, у людей, що мають труднощі при пересуванні, немає проблем з зором, слухом чи розумінням.
Часом (якщо не часто) люди з інвалідністю бояться звертатися, бо бояться, що їм відмовлять.
Вади слуху.
Важливо, щоб в будинку і приміщеннях суду була повноцінна візуальна інформація.
Спілкуючись будьте привітними, посміхайтеся. Таким чином людина матиме до Вас довіру.
При розмові з нечуючими необхідно дивитися безпосередньо на співрозмовника, повільно і чітко промовляти слова із виразною мімікою. Важливо, щоб джерело світла не було за вашою спиною, бо в такому випадку Ваше обличчя буде затінене.
Не затемнюйте своє обличчя та не затуляйте його своїми рукам,волоссям або якимись предметами. Ваш співбесідник повинен мати можливість стежити за виразом Вашого обличчя.
Існує декілька типів та ступенів глухоти. А отже, існує декілька способів спілкування з людьми, які погано чують. Якщо Ви не знаєте, якому надати перевагу, запитайте в людини.
Деякі люди можуть чути, але сприймають деякі звуки неправильно. У цьому випадку говоріть дещо голосніше та чіткіше, підбираючи необхідний рівень. В іншому Щоб привернути увагу людини, що погано чує, назвіть її на ім'я. Якщо відповіді немає, можна злегка торкнути її за руку чи плече або помахати рукою.
Говоріть ясно та чітко. Не потрібно забагато підкреслювати щось, кричати, особливо на вухо.
Якщо Вас просять повторити щось, спробуйте перефразувати речення. Використовуйте жести.
Переконайтесь, що Вас зрозуміли. Не соромтесь спитати, чи зрозумів Вас співрозмовник.
Якщо існують труднощі під час усного спілкування, запитайте, чи не простіше буде переписуватись. Звичайно потрібно писати читабельним почерком, не формулювати довгих фраз.
Не говоріть: "Добре, це не важливо...". Мова та інформація повинні бути простими.
Не змінюйте тему розмови без попередження. Використовуйте перехідні фрази, наприклад: "Добре, тепер нам необхідно обговорити…"
Якщо нечуюча людина користується послугою сурдоперекладача, то при спілкуванні необхідно дивитися на того, хто звернувся за послугою. Тобто, на нечуючу людину, а не на перекладача.
Під час розмови з людиною, яка має порушення слуху підтримуйте зоровий контакт, демонструйте спокій та позитивні емоції.
Говоріть ясно та чітко, не змінюйте теми розмови.
Вади мови.
Не ігноруйте певні слова людей, яким важко говорити, тому що зрозуміти їх у Ваших інтересах.
Не перебивайте і не спрямовуйте людину, що відчуває ускладнення в мовленні. Починайте говорити тільки тоді, коли будете впевнені, що вона вже висловила свою думку.
Не намагайтесь прискорити розмову. Будьте готові до того, що розмова з людиною з ускладненнями в мовленні займе у Вас більше часу. Якщо Ви поспішаєте, краще вибачитися та повернутися до спілкування за декілька хвилин.
Дивіться співрозмовнику в очі, підтримуйте візуальний контакт, максимально концентруйте Вашу увагу на змісті бесіди.
З вадами зору.
Спілкуючись із незрячими людьми називайте себе і, залежно від ситуації, присутніх.
Описуйте – де ви знаходитесь і попереджайте про перешкоди, які є на шляху.
У розмові з незрячою людиною завжди звертайтеся безпосередньо до неї. Необхідно представитися хто Ви, які маєте повноваження, після чого повинні запитати – чим допомогти.
При супроводі у приміщенні попереджайте про перешкоди, які є на шляху, наприклад: «зараз будуть сходи, двері з порогом тощо». При можливості озвучуйте інформуючи про оточення.
Якщо припровадили незрячу людину до якогось кабінету службової особи, то інформуйте, куди ви її привели, називайте цю людину і інших присутніх. Якщо збираєтеся читати, попередьте про це.
Не замінюйте читання будь-якого документу його переказом, особливо, якщо при цьому треба поставити підпис.
Якщо рухайтеся, то попередьте про це. Поясніть чітко – куди потрібно іти. Не хапайте людину, щоб супроводжувати її, дозвольте їй взяти Вашу руку;
Деякі незрячі цінують свою незалежність більше, ніж допомогу, яка могла б принести їм полегшення. У більшості випадків Ваша готовність допомогти приймається з радістю і вдячністю. Завжди пропонуйте Вашу руку. Ніколи не беріть сліпого під рук, підштовхуючи його при русі. Супроводжуючи сліпого таким чином, Ви позбавляєте його почуття впевненості. Якщо Ви йдете рука об руку, то залишається зайвим питання: «Повернемо наліво чи направо?» Незрячий відчуває рух і слідує за Вами автоматично. При проходженні через двері або вузьке місце супроводжуючий йде завжди попереду. Він притримує сліпого рукою, простягаючи її злегка назад для дотримання невеликої відстані.
Якщо Вам доведеться підніматися або спускатися зі сліпою людиною по сходах, то достатньо просто сказати: «Увага, сходинки (піднімаються вгору або опускаються вниз)», після того, як незрячий візьме Вас під руку піднімайтеся або спускайтеся разом з ним. Незрячому буде зручно триматися іншою рукою перил. Покладіть його руку на поруччя.
Завжди з'ясовуйте, у якій формі людина хотіла б отримати інформацію (Брайль, великий шрифт, диск, аудіокасета, флешка). Якщо у Вас немає можливості перевести інформацію в потрібний формат, віддайте її в тому вигляді, у якому воно є: це краще, ніж нічого.
Якщо Ви збираєтесь читати незрячій людині, спочатку попередьте її про це. Говоріть нормальним голосом, не пропускайте інформацію, якщо Вас про це не попросять. Якщо це важливий лист або документ, не потрібно для впевненості давати його мацати. При цьому не замінюйте читання переказом. Коли незряча людина повинна підписати документ, прочитайте його обов'язково. Інвалідність не звільняє незрячу людину від відповідальності, обумовленої документом.
Завжди звертайтесь безпосередньо до людини, навіть якщо вона вас не бачить, а не до її зрячого товариша.
Коли Ви пропонуєте незрячій людині сісти, не садовіть її, а спрямуйте руку на спинку стільця або на підлокітник
Не примушуйте Вашого співбесідника говорити в пустоту, якщо Ви рухаєтесь, попередьте його.
Безтактно запитувати: «Ви сліпий?», «Значить Ви зовсім нічого не бачите? Абсолютно сліпий? О, це жахливо! Ви сліпий від народження? Від хвороби або від нещасного випадку і т.д. ».
Думайте завжди про те, що сліпі хоча і не бачать, але вони ж не глухі, тому вимовлені пошепки зауваження типу: «Гірше нічого не може бути!» Або «Краще померти, ніж бути сліпим» - сліпий відмінно чує. Залиште краще свою думку при собі, оскільки сліпі дотримуються зовсім іншої думки.
Особи з затримкою розумового розвитку
Ставтесь до людей як до особистостей, відповідальних дорослих, і не робіть висновків, що вони нічого не можуть робити.
Будьте терплячими та будьте готові пояснити інформацію більш, ніж один раз.
Намагайтесь не використовувати складних речень.
Пам’ятайте, що деякі люди з затримкою розумового розвитку віддають перевагу дотриманню певних правил чи порядку. . Наприклад, люди з аутизмом. Тому за можливості погодьте ці певні правила чи порядок.
Люди з гіперкінезами (спастикою)
Гіперкінези – безконтрольні рухи тіла та кінцівок, які притаманні зазвичай людям, що мають ДЦП, також можуть виникати в людей з пошкодженням спинного мозку.
Якщо Ви бачите людину з гіперкінезами, не треба надто звертати увагу на неї. Під час розмови не відволікайтесь на несвідомі рухи Вашого співбесідника, тому що можете пропустити щось важливе, і тоді Ви і Ваш співрозмовник будете в незручному становищі.
Пропонуйте допомогу ненав'язливо, не привертаючи загальної уваги. Під час спілкування розташуйте місця так, щоб людина з гіперкінезами не заважала іншим людям мимовільними рухами.
Не бійтесь суперечити людині з гіперкінезами, боячись її розхвилювати. Позиція "тільки не хвилюйся", "добре" призведе до втрати часу та нервів. Спокійно аргументуйте, якщо бачите, що співрозмовник хвилюється.
При спілкуванні з інвалідами-учасниками АТО (окрема категорія сучасних інвалідів). Не ображайте молодих хлопців жалістю, хворобливою увагою, роздивлянням, недоречними розмовами. Їм зовсім не хочеться, щоб на них звертали увагу саме як на інвалідів. Колишнім воякам важливо відчувати, що попри все вони сильні, мужні, привабливі, унікальні особистості. Тому спілкуйтеся з ними просто як з цікавими людьми. Сприймайте таких людей в комплексі їхніх якостей, зовнішності, рис характеру ― як загальний образ.
Не ніяковійте, якщо глянули на понівечену кінцівку, шрами тощо ― це не щось таке, від чого має бути соромно інваліду чи оточуючим. Щоб мимоволі не концентруватися на каліцтвах, акцентуйтеся на виразі обличчя, очах, посмішці, предметі розмові. Ненав’язливо пропонуйте допомогу, але не наполягайте, якщо вам відмовили. Не розпитуйте про обставини поранення, як це було і що він відчував, але будьте готові вислухати, якщо заговорить сам.
Отже, ніколи не робіть висновків, що людина з інвалідністю потребує допомоги, тому що вона має інвалідність. Те, що Вам може здатись «боротьбою» чи подоланням перешкод, для когось може бути гарно скерованим звичайним процесом - у власному темпі та власним шляхом.
Завжди спочатку спитайте, і якщо особа з інвалідністю каже Вам, що він/вона не потребує Вашої допомоги, просто прийміть цю відповідь. Не нав'язуйте свою допомогу й не ображайтесь, якщо від Вашої пропозиції відмовляться.
Не торкайтесь людини з інвалідністю чи їх допоміжних засобів пересування без їх дозволу. Це неввічливо, а також може вплинути на їх баланс та орієнтир у просторі.
Та найголовніше: не стороніться людей з інвалідністю, пропонуйте їм свою допомогу. Якщо Ви готові вести себе з ними з повагою й розумінням, вони не образяться, якщо Ви помилитесь.
Люб'язно надана допомога чи послуга, в потрібний момент, може принести для обох сторін досвід і позитивні емоції.
_03_03.png)
