Річниця женевських конвенцій

Майже всі країни світу приєдналися до женевських конвенцій про захист жертв війни. Це сталося 12 серпня 1949 року. 190 країн, серед яких був і Радянський Союз, погодилися, що навіть у війни мають бути свої закони та звичаї. Зараз Росія відмовляється слідувати цим домовленостям: ще в 2019 році Володимир Путін підписав закон про вихід з Женевської конвенції щодо захисту цивільного населення під час міжнародних збройних конфліктів.

Початок женевських конвенцій сягає взагалі 1864 року – ми маємо вже більш, ніж 160 років з моменту, коли почалася історія створення міжнародного гуманітарного права. Такий конвенційний підхід всіх учасників збройних конфліктів призвів до побудови єдиного механізму для забезпечення прав осіб, які не є активними учасниками бойових дій чи комбатантами, від неналежного поводження і знищення.

Є чотири Женевські конвенції 1949 року. Всі держави, які їх підписали, мають дотримуватися законів та звичаїв війни. Росія в цьому плані не є правовою державою – в цьому є проблема. Вона не дотримується міжнародних правових норм, намагаючись використовувати їх лише тоді, коли вона бачить якийсь зиск для себе.

Велике питання – що робить Росія в Організації Об’єднаних Націй і в Раді Безпеки ООН, де вона блокує рішення щодо припинення цих жахливих воєнних злочинів, які продовжують відбуватися на території України через війну, що веде російська федерація.

Дуже просте пояснення: держава, яка нехтує принципами права, намагається створити свою систему. Щоб уникнути відповідальності, використовують лише ті елементи права, які їм вигідні – через прогалини і слабкості інституцій і правових документів. Гітлер, Мілошевич і Караджич теж думали, що вони уникнуть відповідальності, та не так трапилося як гадалося.

Мілошевич та Караджич під час створення трибуналу ще перебували на своїх політичних посадах. Дуже слабкою була перспектива притягнення їх до відповідальності, а натомість все закінчилося тим, що вони опинилися на лаві підсудних і вже не вийшли на свободу. Справедливість відсвяткувала свою перемогу.

В разі, коли держава порушує стандарти конвенцій, є інструмент – Міжнародний кримінальний суд, або може бути створений інший спеціальний суд для притягнення до відповідальності за конкретний вид злочину. Є чотири види злочинів, які належать до Міжнародного гуманітарного права: воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид і злочин агресії.

Як відновити справедливість

Щоб в цій війні, яка є наймасштабнішою від часу Другої світової війни на європейському континенті і відбувається в Україні з 2014 року, була відновлена справедливість, мають добре працювати національні правоохоронні органи.  Слід належним чином збирати, документувати і проводити розслідування по всім воєнним злочинам.

Міжнародний кримінальний суд постійно, через своїх представників, здійснює візити до України. МКС планує тут відкрити свій офіс, щоб на місці збирати матеріали для подальшої роботи з розслідування, обвинувачення, проведення судового розслідування та притягнення до відповідальності за тими злочинами, які на сьогодні в нас очевидні.

Працювати в цьому напрямку мають і національні суди. Українське законодавство вимагає покращення, а саме потребує запровадження норм міжнародного гуманітарного права і перенесення всіх кваліфікуючих ознак порушення законів і звичаїв війни щодо воєнних злочинів. Кримінально-процесуальне законодавство має бути змінене з тим, щоб якісно кваліфікувати і розслідувати такі злочини.

Разом із тим, передовсім потрібно працювати із суддями, які повинні розуміти, що вони є неупередженою гілкою влади. Нам закидають, що наші судді в Україні не є неупередженими, бо травмовані цією війною. Наприклад, ухвалити виправдувальний вирок комусь з росіян – буде кричущим і майже неможливим випадком, навіть якщо для цього будуть обґрунтовані підстави.

З питань воєнних злочинів має бути окрема  підготовка суддів для того, щоб збирати доказову базу належним чином, а потім мотивувати її в судовому рішенні, чого, на жаль зовсім не проглядалося в тих перших справах, які вже були розглянуті національними інстанціями .

МКС розгляне всього кілька справ по Україні

Зараз розпочався збір матеріалів і підбір справ, які буде розглядати Міжнародний кримінальний суд (МКС). Така кількість справ буде обмеженою справ, як це мало місце в інших державах, де працював МКС.

Зараз проглядаються такі найтяжчі злочини Росії в Україні:

- В Київській та Чернігівській областях – тисячі фактів і вбивств, і позбавлення волі, і пограбувань і решти злочинів вчинених щодо цивільних, а також нехтування всіма правилами ведення війни, які передбачені Женевськими конвенціями та Римським статутом;

- Знищення українських полонених в колонії в Оленівці. Утримання військовополонених за 10-12 кілометрів від лінії ведення бойових дій –  неприпустимо. Росія навіть намагалася використати це вбивство, переклавши вину на українську сторону. Це ще й відповідальність за неправдиву інформацію і створення пропагандистського тла – це те, що Росія вже давно практикує. Ми пам’ятаємо МН-17, коли вони намагалися перекласти вину за збиття того боїнга на Україну: вигадували безліч версій. Те саме вони роблять і зараз. Це лицемірство і ханжество має бути розслідувано, і за це теж має настати відповідальність;

- Найтяжчим місцем вчинення злочинів в нас є Маріуполь, який зараз перебуває під російською окупацією, держави, що «затирає» і знищує сліди злочинів.

Дотичність до вчинення цих злочинів вищих посадових осіб тут навіть не вимагатиме доведення, тому що безпосередньо відповідальність несе керівництво держави із визначеним колом осіб.

Яку вагу мають російські обвинувачення?

Росія вже не вперше зверталася до суду ООН з намаганням обвинуватити Україну  в геноцидному характері дій щодо російськомовного населення.

Вони використовують міжнародні інструменти для того, щоб замаскувати свою пропаганду. Вони знають, що по відношенню до них буде розслідування і притягнення до відповідальності в міжнародних інстанціях: це буде Міжнародний кримінальний суд, можливо, інший спеціальний трибунал.

Щодо інсценування Росією «міжнародного трибуналу», вистави, завдяки якій росіяни намагаються створити паралельну реальність і показати, що «дивіться, ми теж створюємо міжнародний суд». Вони цим пропонують немовби змагання таких «міжнародних» судів. Хоча їм змагатися з тим же МКС зовсім не випадає – там і інший рівень відповідальності і юрисдикція визнана на рівні ООН. Тоді як їхній суд так званих «ДНР», «ЛНР» чи Кемеровської області не має абсолютно жодної легітимної підстави розглядати справи.