Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Нещодавно набрав чинності Закон «Про державну реєстрацію геномної інформації людини». Він вводиться в дію 6 лютого 2023 року. Але окремі положення щодо відбору матеріалу діють уже. Які потенційні ризики виникають у зв’язку з обробкою геномної інформації людини?
Під геномною інформацією людини (далі – геномна інформація) розуміються відомості про генетичні ознаки людини, тобто фактично це генетичні дані (зразки ДНК). У розумінні законодавства про захист персональних даних геномна інформація відноситься до чутливих персональних даних, тобто відомостей чи сукупності відомостей про особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, які підлягають особливому порядку обробки та відповідним гарантіям захисту (ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних», ст. 6 Конвенції Ради Європи №108 про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та ст. 9 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних).
В ухваленому Законі встановлені особливі строки набрання чинності щодо:
У Законі визначено, що законодавство України про державну реєстрацію геномної інформації складається з Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Кримінального процесуального Кодексу України, Кримінального Кодексу України, Закону України «Про захист персональних даних» та інших законів України (ст. 2 цього Закону).
Варто звернути увагу, що ст. 6 Конвенції Ради Європи №108 про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних закріплює вимогу, що персональні дані не можуть піддаватися автоматизованій обробці, якщо внутрішнє законодавство не забезпечує відповідних гарантій. Це ж правило стосується і персональних даних осіб, щодо яких проводиться кримінальне розслідування чи засуджених у кримінальному порядку. Тому, перш за все, ухвалення цього Закону є важливим для виконання вимог міжнародних договорів.
Головним чином геномна інформація використовується в кримінальному провадженні для розкриття злочинів. У цьому аспекті зауважимо, наприклад, що ст. 37 Закону України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства» зазначає, що для того, щоб запобігти скоєнню злочинів та забезпечити кримінальне переслідування, потрібно вживати заходів для накопичення та зберігання ідентифікаційних даних та ДНК осіб, яких засудили за скоєння правопорушень.
Водночас геномна інформація може використовуватися також з метою розшуку безвісті зниклих та ідентифікації загиблих. Така можливість є особливо актуальною в період воєнного стану. Хоч можливість проведення комплексних генетичних експертиз передбачена національним законодавством, але для пошуку безвісти зниклого необхідно досліджувати зразки його близьких родичів (якщо вони є) або особисті речі. У випадку з обробкою даних родичів потрібно отримувати їх згоду на оброблення їхніх персональних даних, після чого можна буде внести їхні генетичні ознаки до бази даних ДНК для проведення пошуків на спорідненість.
Відповідно, питання обробки таких спеціальних категорій персональних даних як геномна інформація відбувається за особливих умов, щоб забезпечити повагу та зменшити істотні ризики для фундаментальних прав і свобод особи. Така обробка можлива, зокрема, якщо суб’єкт даних надає свою чітку згоду або в разі виникнення особливих потреб, наприклад, задля розслідування злочинів чи для захисту життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних.
Навіщо державі реєструвати геномну інформацію.
У ст. 4 цього Закону визначену чіткий перелік цілей державної реєстрації геномної інформації, а саме:
1) ідентифікація осіб, які вчинили кримінальне правопорушення;
2) розшук осіб, зниклих безвісти;
3) ідентифікація невпізнаних трупів людей, їх останків та частин тіла людини;
4) ідентифікація осіб, які не здатні через стан здоров’я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе.
Державна реєстрація геномної інформації полягає у внесенні до Електронного реєстру геномної інформації людини (далі – Електронний реєстр), держателем якого є Міністерство внутрішніх справ, відомостей про генетичні ознаки людини та визначених цим Законом знеособлених персональних даних про особу. Відомості, що містяться в Електронному реєстрі, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають оприлюдненню.
Як відбувається реєстрація геномної інформації
Державна реєстрація геномної інформації людини в Україні буде проводитися в декілька етапів:
Враховуючи масові порушення прав людини з якими Україна стикнулася з початком повномасштабного, прийняття Закону може позитивно відзначитися на ефективному розслідування воєнних злочинів, пошуку зниклих безвісті та ідентифікації невпізнаних тіл.
Міжнародний досвід, зокрема програма у США зі створення лабораторій комбінованої системи ДНК-індексу — CODIS, свідчить про ефективність методу збору та зберігання геномної інформації для розслідування злочинів. Примітно, що цей Закон також передбачає можливість обміну геномною інформацією з іншими країнами та міжнародними організаціями під час кримінального провадження, що може принести позитивні результати в контексті розслідування воєнних злочинів, вчинених на території України.
Види державної реєстрації геномної інформації, передбачені Законом, та їх особливості
Законом передбачено проведення в Україні обов’язкової та добровільної державної реєстрації геномної інформації.
Обов’язковій державній реєстрації підлягає геномна інформація:
1) осіб, яким повідомлено про підозру, щодо яких вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру або засуджених за вчинення суспільно небезпечних діянь або злочинів проти основ національної безпеки України, життя, здоров’я, волі, честі, гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, власності, громадської безпеки, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку;
2) установлена з біологічного матеріалу, отриманого під час проведення слідчих (розшукових) дій відповідно до Кримінального процесуального кодексу, та неідентифікована;
3) невпізнаних трупів людей, їх останків та частин тіла людини, відомості про виявлення яких внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань або відображено у постанові про початок досудового розслідування, винесеній у порядку, передбаченому статтею 615 Кримінального процесуального кодексу;
4) встановлена з раніше відібраних біологічних зразків осіб, зниклих безвісти, або біологічного матеріалу з особистих речей осіб, зниклих безвісти, відомості щодо яких внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань або відображено у постанові про початок досудового розслідування, винесеній у порядку, передбаченому статтею 615 Кримінального процесуального кодексу;
5) осіб, які не здатні через стан здоров’я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе.
Крім того, з метою ідентифікації осіб, що вчинили кримінальні правопорушення, обов’язково здійснюється відбір біологічного матеріалу та державна реєстрація геномної інформації військовополонених.
Водночас ст. 8 Закону передбачається особливий порядок обов’язкового відбору біологічного матеріалу під час воєнного стану у військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а також членів добровольчих формувань територіальних громад. Не під час воєнного стану відбір буде здійснюється за бажанням особи, тобто лише на підставі заяви особи та за її згодою. Такий підхід дозволяє в умовах воєнного стану, у разі необхідності, проводити молекулярно-генетичну експертизу загиблих осіб, а отже членам їх сімей отримати тіло загиблого захисника для поховання. Відбір біологічного матеріалу цієї категорії проводиться за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Право на добровільну державну реєстрацію геномної інформації мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, а також неповнолітні, недієздатні та обмежено дієздатні особи за наявності письмової згоди їх законних представників.
Добровільна державна реєстрація геномної інформації проводиться на платній основі. При цьому безкоштовно проводиться добровільна реєстрація геномної інформації осіб, зазначених у частині шостій статті 6 Закону, а саме: близьких родичів осіб, зниклих безвісті до яких належать біологічні батько, мати, у разі їх відсутності – діти, а у разі відсутності дітей – брати, сестри або інші біологічні родичі по материнській чи батьківській лінії.
Хто має право використовувати геномну інформацію
Право на використання геномної інформації мають:
Скільки часу зберігається геномна інформація
Що стосується строків зберігання геномної інформації, то Законом передбачено наступне:
1) геномна інформація осіб, яким повідомлено про підозру у вчиненні визначених цим Законом тяжких та особливо тяжких злочинів – до моменту надходження до адміністратора Електронного реєстру копії рішення про закриття кримінального провадження або виправдувального вироку суду, що набрав законної сили, а за відсутності такої інформації – зберігається не більше 5 років з дня реєстрації цієї інформації в Електронному реєстрі.
2) геномна інформація осіб, щодо яких вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру або засуджених за вчинення визначених цим Законом тяжких та особливо тяжких злочинів – зберігається в Електронному реєстрі впродовж 50 років.
3) геномна інформація невпізнаних трупів людей, їх останків та частин тіла людини, геномна інформація щодо осіб, зниклих безвісти, а також геномна інформація про осіб, які не здатні через стан здоров’я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе – зберігається в Електронному реєстрі впродовж 50 років.
4) геномна інформація щодо близьких осіб, які добровільно надали біологічні зразки для пошуку осіб, зниклих безвісті – зберігається в Електронному реєстрі до настання моменту розшуку зниклої безвісті особи, але не більше 50 років.
5) добровільно надана геномна інформація громадян України, іноземців та осіб без громадянства, неповнолітніх осіб, які надали геномну інформацію на підставі письмової заяви їх законних представників, осіб, визнаних в установленому законом порядку недієздатними або цивільна дієздатність яких обмежена, які надали геномну інформацію на підставі письмової заяви їх законних представників – зберігається в Електронному реєстрі впродовж строку, вказаного в заяві.
Ризики, пов’язані з обробкою геномної інформації
Хоч прийняття Закону й сприятиме профілактиці та боротьбі зі злочинності, особливо у разі вчинення особою злочину повторно, а також ефективному виконанню правоохоронними органами їхніх функцій щодо розшуку безвісти зниклих осіб і ідентифікації невпізнаваних осіб, втім залишаються певні ризики, пов’язані з обробкою геномної інформації.
Варто зауважити, що поняття геномної інформації визначене в Законі доволі широко, адже включає «відомості про генетичні ознаки людини». Тобто Закон не визначає з достатньою чіткістю, які саме біологічні матеріали будуть збиратися, що фактично дозволяє збирати доволі великий обсяг чутливих персональних даних.
Істотні ризики щодо обробки геномної інформації, пов’язані перш за все з доволі тривалими строками зберігання такої інформації та потенційною загрозою витоку інформації, адже право на використання такої інформації належить широкому колу суб’єктів. З урахуванням законодавства у сфері захисту персональних даних саме володілець (контролер) даних повинен вживати всіх організаційних та технічних заходів для забезпечення безпеки даних, що обробляються. Втім в Законі відсутні чіткі гарантії та запобіжники щодо попередження ризику втрати геномної інформації чи її витоку, а також не закріплений обов’язок володільця (контролера) повідомити особу про такі порушення безпеки персональних даних. Фактично питання запобігання ризику розкриття інформації для інших цілей чи її розголошення, у тому числі шляхом несанкціонованого доступу, в Законі чітко врегульовано лише щодо обміну геномною інформацією з іншими країнами чи міжнародними організаціями під час кримінального провадження.
Крім того, зважаючи на тривалі строки зберігання, у Законі не конкретизовані питання можливості вилучення геномної інформації у зв’язку зі смертю особи, яка її надала, що необхідно для того, щоб мінімізувати ризики доступу до персональних даних родичів такої особи. Так само відсутні положення щодо права на відкликання згоди на обробку видалення геномної інформації особою, яка їх надала.
Відповідно до Закону Електронний реєстр є державною власністю, держателем якої є Міністерство внутрішніх справ України, а адміністратором – уповноважена Міністерством внутрішніх справ юридична особа, що належить до сфери його управління або перебуває у його підпорядкуванні. Порядок доступу до геномної інформації та її використання визначається держателем Електронного реєстру, тобто МВС. Таким чином, фактично система державної реєстрації повністю відноситься до компетенції МВС, орган відповідальний і за розслідування злочинів. Однак при цьому в Закону відсутні належні та достатні гарантії щодо корупційних ризиків чи запобігання зловживання інформацією, наприклад, її передачі для використання іншими органами для інших цілей. Крім того, право збирати інформацію лише на основі підозри у вчиненні злочину створює можливості для зловживань, оскільки невинну людину можуть звинувачувати у вчиненні злочину лише з метою відібрати у неї біологічний матеріал, обґрунтовуючи це наявністю підозри.
До того ж у Законі відсутні чітко визначені вимоги щодо доступу й обробки інформації іншими органами влади з метою невтручання до персональних даних особи і зловживання цими даними, адже ч.4 ст. 16 Закону містить загальне формулювання, що персональні дані, що містяться в Електронному реєстрі, не можуть бути розкриті або передані особам чи органам, не визначеним у ст.16, крім випадків, установлених законом. Примітно, що у ст. 20 Закону закріплено загальні положення, що особи, винні в порушенні законодавства України про державну реєстрацію геномної інформації несуть відповідальність, встановлену законом. Тобто фактично передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних.
Інше питання становить те, що у Законі не чітко прописаний механізм контролю за дотриманням законності при обробці геномної інформації. Хоч у Законі вказано, що контроль за додержанням прав людини і громадянина при державній реєстрації геномної інформації має здійснювати Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, втім Уповноважений не має безпосереднього впливу на МВС. Тому у цьому аспекті вкотре постає основна проблема захисту персональних даних в Україні – відсутність окремого, незалежного регуляторного органу у сфері захисту даних, який би міг здійснювати системну перевірку, надавати консультації та накладати санкції за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних.
Водночас, зауважимо, що у Законі все ж встановлено можливість оскаржувати у судовому порядку певні рішення чи дії установ, які задіяні у проведенні державної реєстрації геномної інформації, та їх посадових осіб.
Таким чином, прийняття Закону є безумовно позитивним кроком задля забезпечення ефективного розслідування кримінальних правопорушень та пошуку осіб, зниклих безвісті чи ідентифікації загиблих. Втім, як і в мирний час, в період воєнного стану залишаються ризики і загрози витоку інформації, які варто попереджувати вживаючи відповідних заходів та запроваджуючи на практиці належні гарантії захисту від надмірного втручання в права особи.
_03_03.png)
