Верховна Рада ухвалила низку законопроєктів, спрямованих на захист дітей в Україні

Йдеться про законопроєкти, які передбачають запровадження інституту наставництва, захист прав депортованих і примусово переміщених дітей, а також змін у реалізації права дітей на отримання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій чи збройних конфліктів.

Ухвалення законопроєкту №13200 «Про наставництво» передбачає не лише запровадження в Україні інституту наставництва, а і визначення правових, організаційних та процедурних засад державної політики у цій сфері. Не менш важливо, що вперше в історії українського законодавства наставництво зможе стати корпоративним.

Чинне законодавство обмежує право на наставництво лише дітьми, які мають встановлений статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та перебувають на цілодобовому утриманні в закладах.

Водночас інші категорії дітей - зокрема ті, хто втратив одного з батьків-військовослужбовців, постраждав внаслідок агресії РФ, проживає у гуртожитку після випуску з інтернату, або є малолітньою вагітною чи одинокою молодою матір’ю, законодавчо не охоплені програмою наставництва, попри наявну потребу в підтримці з боку надійного дорослого в період прийняття важливих життєвих рішень.

Переважна більшість дітей, які виховуються в інтернатах та дитячих будинках, залишаються в цих закладах до досягнення повноліття. Після випуску вони часто залишаються наодинці з дорослим життям, правила якого їм незнайомі й незрозумілі. Без родинного прикладу та підтримки багато з них не опанували базових соціальних навичок - зокрема, як вести розмову, орієнтуватися в побуті чи користуватися громадським транспортом. Нерідко це також ускладнює формування здорових стосунків. Усе це ставить молодих людей у вразливе становище, обмежуючи їхні шанси на створення стабільної родини, самостійність і самореалізацію.

Це має на меті виправили ухвалений законопроєкт №13200, який встановлює правову основу для розвитку наставництва в Україні. Він, серед іншого:

• визначає переліку осіб, щодо яких може здійснюватися наставництво;
• визначає форми наставництва - індивідуальне та корпоративне, та особливості їх реалізації;
• встановлює чіткі вимоги до кандидатів у наставники та критерії, коли наставництво недопустиме;
• запроваджує соціальну послугу з організації наставництва та встановлює перелік суб’єктів, які беруть участь у організації наставництва;
• створює умови для впровадження наставництва у громадах, закладах різного типу і форм власності, а також у корпоративному середовищі;
• запроваджує механізми обліку, моніторингу, супроводу та державного нагляду у цій сфері.

    Від ухвалення законопроєкту та загалом від появи в Україні сучасного інституту наставництва  очікується, що це дасть можливість для соціальної інтеграції вразливих осіб, та підвищення їх життєстійкості, відповідальності та рівня участі в суспільному житті.