Історична довідка Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області

Золотоніський район розташований у північно-східній частині Черкаської області на лівому березі Дніпра, у лісостеповій зоні в межах Придніпровської низовини.

Адміністративний центр — місто Золотоноша.
Перша писемна згадка про Золотоношу припадає на 1576 рік.
У 1635 р. надане магдебурзьке право і герб: щит, на якому в пурпуровому полі був зображений великий золотий чотирикінцевий хрест з сяйвом.
1640 року Золотоноша стала власністю князя Яреми Вишневецького.
У зв'язку з ліквідацією козацького устрою в Україні, 1781 року Золотоноша, до того містечко, стала містом, центром повіту Київського намісництва, 1796 року — Малоросійської, а 1802 року — Полтавської губернії.
Від 1920 року Золотоноша — повітове місто Кременчуцької губернії, від 1922 року — Полтавської, 1923 року створено Золотоніський район у складі Золотоніської округи, від 1925 року — Черкаської, від 1927 року — Шевченківської округи, ліквідованої 1930 року. Від 1932 року Золотоноша — районний центр Київської, а від 1937 року — Полтавської області.
Від 1954 року Золотоноша — районний центр Черкаської області. В грудні 1992 року Золотоноша отримала статус міста обласного підпорядкування.

Суд, як невідʼємний інститут стабільного функціонування організованої людської спільноти існував з давніх часів. Виникнення, розвиток і діяльність судів були обу¬мовлені соціально-економічними відносинами в суспільстві.

В літературі з історії мало приділено уваги судовій системі, що існувала в Україні, тому немає можливості прослідкувати історію суду від початку і до сьогодення.
Спочатку судочинство велося усно. Скарга-позов подава¬лася також усно. Лише на початку XVIII ст. в «Інструк¬ції Малоросійським судам» Д. Апостола наказувалось приймати скарги-позови у письмовій формі. Вирок суду також виносився в усній формі і потім тільки записувався в книгу «для памʼяті». Писані документи, зокре¬ма позов, якщо він був, не приєднувалися до судових актів. За інструкцією слід було готувати протоколи справи «первоначерно», а згодом «на біло» і підписувати.
Мова суду 1648— 1782 років була в основному українською народною мовою того часу з великою домішкою полонізмів, старослов'янських зворотів, латинсь¬ких термінів, а з початку XVIII ст. — русизмів.
У 1763 році був створений земський повітовий суд для розгляду цивільних справ. На Лівобережній Україні суди були створені в таких повітах: Остер, Козелець (київський полк), Чернігів, Мени (чернігівський полк), Переяслав, Золотоноша (переяславський полк), Прилуки, Іваниці (прилуцький полк), Лубни, Ромни (лубенський полк), Гадяч, Зіньків (гадяцький полк), Миргород, Остапʼє (миргородський полк), Глухів, Батурин і Ніжин (ніжинський полк), Полтава (полтавський полк). До їх складу входили земський суддя, підсудок, писар. Посади членів земських повітових судів (судді, підсудка, писарі) були виборні, довічні. У судовому засіданні обов’язково брали участь усі три члени суду. Справу завжди вирішували суддя і під¬судок, а писар тільки доповідав по справі і виконував секретарські обов’язки. Йому ж підпорядковувалась судова канцелярія. Канцелярія суду ділилася на повиття, кількість яких залежала від кількості сотень, що входили до повіту. Вони розглядали такі категорії справ: спори про землю, скошення сіна на чужому лузі, про спадщину, про вирубування та захоплення лісу, затоп¬лення сінокосів, викошення жита, захоплення хутора, во¬лів, про право власності на млин, розділ рухомого і не¬ рухомого майна, стягнення грошового боргу, шинкарст¬во, заподіяння збитків, незаконні записи в підсусідки, потраву сінокосів тощо. Територіальна підсудність визначалася залежно від того, де розташоване майно.
Етапом еволюціонування судового устрою України можна вважати кінець ХVIII — початок XIX ст. Цей період характеризується значними напрацюваннями в усвідомленні ролі суду для держави. Вони полягають в обґрунтуванні необхідності виділення суду серед інших державних органів з наданням йому самостійності, становлення судової влади, як гілки державної влади, а суду, як повноцінного і самостійного державного органу стало одним із завдань реформи 1864 р.
20 листопада 1864 р. були затверджені документи, які складали судову реформу, а саме: Установлення судових постанов; Статут цивільного судочинства; Статут кримінального судочинства; Статут про покарання, які накладаються мировими суддями.
За реформою 1864 р. судова система поділялася на дві гілки: місцева юстиція у вигляді мирових судів і загальні судові місця. Найсуттєвішою рисою судових статутів 1864 р. у сфері судоустрою і судочинства було запровадження суду присяжних. Вони були обов'язкові по тяжких кримінальних злочинах, зокрема тих, за які загрожувала кара понад 10 років ув'язнення або кара смерті, та в політичних і релігійних злочинах. Суд присяжних виступав найважливішим демократичним важелем захисту прав і свобод людини, обмеження влади правом, зміцнення народного контролю за процесом правосуддя.
Суд присяжних складався із судді і дванадцятьох присяжних засідателів. Для участі в роботі суду пропонувалось тридцять присяжних засідателів. Прокурор міг відвести не більше шести засідателів. Підсудні могли заявляти відвід з тією умовою, щоб залишилося не менше вісімнадцяти присяжних. З числа останніх жеребкуванням визначалось чотирнадцять засідателів, які повинні були брати участь у роботі суду: дванадцять основних і двоє запасних.
У суді присяжних втілились демократичні та прогресивні для того періоду засади: усність і гласність судового процесу, рівність громадян перед судом, незалежність суду, участь громадськості у здійсненні правосуддя.
На початку ХХ ст.. після жовтневої революції в Україні продовжували діяти суди, запроваджені в Російській імперії судовою реформою 1864 року.
Постановою Народного секретаріату Української республіки від 4 січня 1918 р. «Про утворення народного суду» було передбачено лік¬відацію всієї попередньої судової системи і утворення місцевих народних судів: дільничних, повітових, міських, які розглядали справи колегіально у складі одного постійного судді і чотирьох чергових народних засідателів. Рішення новостворених судів були остаточними, не піддавалися оскарженню і повинні були негайно виконуватись.
Народні суди були основною ланкою судової системи й розглядали більшість цивільних і кримінальних справ. Вони діяли колегіально у складі народного судді та двох народних засідателів. Склад народних судів щорічно обирався районними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад. На народних суддів покладалося також виконання нотаріальних функцій та керівництво роботою судових виконавців.
Подальший розвиток судової системи відбувався на основі Конституції УРСР 1937 р. Там зазначалося, що "правосуддя в УРСР здійснюється Найвищим Судом УРСР, обласними судами, судами адміністративних округ, а також спеціальними судами СРСР, що створюються за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами". Розгляд справ у всіх судах був відкритий; крім випадків, спеціально передбачених законом, здійснювався за участю народних засідателів. Верховний Суд УРСР обирався Верховною Радою терміном на 5 років, обласні суди — обласними Радами також на 5 років, народні суди — громадянами на основі загального прямого й рівного виборчого права при таємному голосуванні терміном на 3 роки.
Після визволення України відновили свою роботу обласні та народні суди. Уже у вересні 1945 року було відновлено в повному обсязі діяльність цивільних судів всіх інстанцій.
На жаль точних дат створення і припинення діяльності судів на території м. Золотоноша та Золотоніського району не можливо відтворити у звʼязку з незбереженністю необхідних документів.
Народний суд Золотоніського району відновив свою роботу у жовтні 1943 року в м. Золотоноша.
У 1945-1947 роках були створені суди – І дільниця та ІІ дільниця по Золотоніському району. В 1951 році було ліквідовано дві дільниці та обʼєднано Чорнобаївський, Драбівський та Золотоніський райони і створено Золотоніський районний суд, який розглядав справи, як по району так і по місту. У 1988-1989 роках було проведено розмежування судів. У січні 1993 року створений Золотоніський міський суд.
2004 року Золотоніський міський та районний суди було ліквідовано та створено Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області, який діє по даний час.

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області діє на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, спеціалізується на розгляді цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
До складу суду входять голова суду, який обирається на посаду зборами суддів шляхом таємного голосування більшістю від кількості суддів строком на три роки, та 7 суддів. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
З числа суддів обираються слідчі судді, які здійснюють повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, визначеному процесуальним законом. У суді також діє спеціалізація судді із здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, який обирається з числа суддів зборами суддів.
Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. На даний час апарат Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області згідно штатного розпису має 8 посад патронатної служби, 22 посади державних службовців, 3 посади працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, 2 посади прибиральниці та 1 робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків. Всі працівники апарату суду з честю виконують свої обов’язки, підтримуючи авторитет суду на належному рівні.
Основною та головною функцією Золотоніського міськрайонного суду, як органу державної влади, є здійснення правосуддя, захист інтересів громадян та юридичних осіб під час розгляду справ.